Сьогодні виповнюється два роки Гуманітарній місії «Чорний Тюльпан» («Евакуація-200»)

Рівно два роки тому – 3 вересня 2014 року - пошуковці здійснили перший виїзд в зону АТО для пошуку та вивезення загиблих солдатів. Вони навіть не здогадувалися, що на них чекає по той бік світу.

Осінь 2014 року, теплий вересень балує останніми сонячними днями. Пошуковці ВГО «Союз «Народна Пам'ять» завершують пошукову експедицію в Закарпатті на горі Черемха, приурочену 100-річчя початку Першої світової війни. На черговому ранковому шикуванні, як грім серед ясного неба, раптом звучить пропозиція, яка змусила багатьох задуматися:

- Друзі, з сьогоднішнього дня ми розпочинаємо нову, досить ризиковану місію – пошук та евакуація загиблих в зоні АТО. Виїзди – виключно в добровільному порядку. Усі повинні розуміти, що це завдання – досить не просте і небезпечне. Не приймайте спішних рішень: у багатьох із вас є сім'я, діти. Там, в зоні АТО, трапитися може все що завгодно, - заявив тоді, в 2014-му керівник пошукової експедиції Олександр Гузь.

Минуло два роки, а ці слова пам'ятаються й досі. До речі, перші групи пошуковців сформувалися буквально на другий день. Багато з них вже тоді розуміли важливість місії, втім, як і її небезпеку. Два тижні в горах, пошукові роботи по Першій світовій війні. Тебе чекають вдома. А тут приїжджаєш та й кажеш: я їду в АТО... Саме цей чинник і був стримуючим для деяких хлопців. Заради благої справи довелося йти на обман: приїздивши додому, вони казали рідним і близьким, що виїжджають на чергові розкопки по Першій або Другій світовій війні. А самі їхали туди, де гримлять вибухи, ллється кров, гинуть люди. Туди, де йде справжня війна...

- Відверто кажучи, ми навіть не уявляли собі, що там відбувається, де і як нам доведеться працювати. Впевнені були лише в одному: військові забезпечать безперешкодний проїзд на «ту територію», нагодують, нададуть тимчасове житло, транспорт і паливо. Ніхто навіть не здогадувався, що доведеться працювати і під обстрілами, і на мінних полях. Помаранчеві жилетки, лопати і чорні мішки для трупів. Ось і все екіпування. Але це не найстрашніше, з чим довелося зіткнутися. Куди складніше психіка сприймала тіла загиблих бійців, останки, знівечену техніку, кров, - ділиться спогадами голова ВГО «Союз «Народна Пам'ять» Ярослав Жилкін.

Після перших виїздів в офіс ВГО «Союз «Народна Пам'ять» почали надходити перші звісточки від учасників місії. Те, про що вони розповідали можна описати коротко: жах, який просто не вкладається в голові. Хтось не витримував морально, хто фізично. Адже розкопки, які стосуються подій давно минулих воєн – це одне. А робота з тілами нещодавно загиблих пацанів – це те, що запам'ятовуєш на все життя. Те, з чим потрібно змиритися, щоб не зійти з глузду...

Два роки пролетіли як одна мить. Завдяки допомозі посольства Швейцарської Конфедерації, ЦВС ЗС України (СІМІС), Міжнародного Комітету Червоного Хреста, просто небайдужих людей на сьогоднішній день учасники місії «Евакуація-200» («Чорний Тюльпан») мають свою базу в зоні АТО, власними силами створені умови для ведення нормального побуту. Є необхідні ресурси для роботи – починаючи від палива для машин, закінчуючи захисними костюмами і мішками для тіл. А починали ж з помаранчевих жилетів, «совдепівських» спецівок та звичайних лопат.

Були також перебої з фінансуванням – місію доводилося припиняти. Ламався транспорт, причому в самий невідповідний час, коли починалися обстріли. Не вистачало людей для проведення пошукових робіт. Але пошуковці не здалися і не зламалися: протягом цих двох років в загальній складності вони змогли знайти та евакуювати тіла й останки більш ніж 800 військовослужбовців та цивільних осіб. Повернули їх додому ...

Вересень 2016 року. Знову тепла й сонячна погода. На жаль, на сході країни зберігається напружена і небезпечна обстановка. Знову гинуть люди, лунають залпи і постріли. З 1 вересня начебто почався черговий «режим тиші». Між тим, в степах Донбасу досі залишаються лежати ті, кого так і не дочекалася рідна мати, дружина, діти – їх сотні. Вони – безвісти зниклі.

Місія «Евакуація-200» («Чорний Тюльпан») знову під загрозою припинення. На те є і політичні, і організаційні причини. Хлопці, які повертали додому загиблих героїв, самі того не підозрюючи, стали справжніми героями. Щоправда «народними» – держава вже занадто скромно ставиться до того, що стосується визнання заслуг наших волонтерів – вони так і не отримали обіцяний статус «учасників бойових дій», не відзначені належними державними нагородами.

Хоча, якщо говорити чесно, подяка саме простих людей і матерів – це і є та нагорода, заради якої учасники «Чорного Тюльпана» готові й надалі їздити просторами пошматованого Донбасу.

«Союз «Народна Пам'ять» / Гуманітарна місія «Чорний Тюльпан»

3 вересня 2016 року

  • Русский
  • Українська
  • English